Мови рідної світлиця: травня 2017

четвер, 18 травня 2017 р.

18 травня - День Вишиванки

День Вишиванки — всеукраїнське свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. У кожному місті та селі, на вулицях, в установах та у закладах ініціативні групи закликатимуть людей одягнути вишиванку.
Переглянути світлини "Прометей" вишиваний

Вишиванка є не тільки традиційної української одягом, але й оберегом. Символи та кольори, які використовуються при вишивці, володіють певним змістом. Традиційно вишивали дівчата, які готували собі придане, збираючи його в спеціальну скриню. Небагата дівчина могла похвалитися 30-40 сорочками, середнього достатку – 50-70, а багаті – 100. Сорочку для дитини вишивала мама або бабуся, під час роботи співали пісні і молилися. Вважалося, що так вишиванка стає справжнім оберегом. День вишиванки - поки ще не офіційне і відносно нове народне свято, покликане єднати та культурно відроджувати багатонаціональний український народ. Відзначається в третій четвер травня.

Творчо-вишиванкова харизма у стінах Запорізького ОІППО Світлинний релакс на спомин, перегляньте і мене знайдіть.

вівторок, 16 травня 2017 р.

Блукав, мов тінь, поет забутий

Моя Україно, недоле моя,

Була ж ти мені дорогою,

А нині тебе вже лишаюся я.

Ох, що ж ти зробила зі мною!

Ці слова написав Тодось Осьмачка, нещасний син України, якому випала трагічна доля: арешти, допити, ув'язнення, переховування, психіатрична лікарня. Свої дні, пройняті страхом переслідування, поет закінчив в Америці. Йому так і не судилося повернутися туди, куди нестримно линуло серце, — до України.

Якою ж бачив поет-вигнанець рідну Україну? Вона постає перед ним багатою й пишною: у чистих водах українських рік «неціджена риба», у лісах — «звіри ненаджені», «птахи незлякані». Над «немріяними шляхами» здіймаються «гори неважені». Перебуваючи на чужині, поет відчував себе самотнім, нещасним, приреченим на довічне блукання.«... і кімнати не маю я нині без свідків чужих прочитати хоч вірш», — виливав душу Осьмачка.

А втрачена Вітчизна не давала спокою. І знов вона являлася поетові: виснажена штучним голодомором, жорстоко покарана за бажання бути незалежною, оніміла без вкраденої у неї мови...

Хоч Тодось Осьмачка був відірваний від України, але між ними існував тісний зв'язок. Кожна рана на грудях рідної землі ставала раною в поетовому серці, бо Вітчизна була для нього матінкою — прекрасною, незабутньою.